Головне не форма, а суть

Гіперсексуальність авторів

Ці думки народилися переважно з «гіперсексуальності авторів" – статті, яку висунув один з авторів певного літ. сайту, як застереження, чи заперечення сексу в творах. Ні, не так, краще – заклик до чистоти нашої мови. Товариство творчих людей почало палке обговорювання теми. А починалося все так:

«Пані, панни й панове! Я помітив, що сексуальна тема доволі широко розповсюджена. Власне, не стільки сексуальна, скільки розпусна. Про це пишуть серйозні автори, головна тема творів яких далека від розпусти. Просто автор доточує до основної теми ще десь нецнотливі речі, силоміць прямо-таки засовує їх до свого твору. Товариство! Я вас не розумію. Ви хочете ствердити, що ви не імпотенти? Не фрігідні?
Ви боїтеся показати себе несучасними?
Та ця ваша гіперсексзаангажованість просто псує ваші твори. Ви пишете про речі, які насправді не відбуваються.
Один пише про те, як студенти-археологи цілий день перекидували землю лопатами, потім напилися горілки і до їх послуг студентки дівчата-курви; треба думати з контексту, що у такій кількості вистачить на всіх.
Другий пише про те, як голодний і знеможений бомж, недалекий від голодної смерті, бажає жінки.
Третій пише про те, як у солдата лейбгвардії при вигляді царя таємна частина тіла так високо важкі солдатські штани підняла, що цар наступного дня увесь полк лейбгвардії на фронт відправив. Український селянин, бачте, побачив високородних жінок у нарядах з відкритими грудьми. До того, як став солдатом, натикався у селі часом на дівчат, що купалися в річці, відвертався і спокійно уходив, а в історичному оповіданні на царицю у нього ствол не гірше гармати на германському фронті піднявся. Та ще й змушує автор бідаку хвалитися такою «артилерійською» подією у святому місці, у храмі Божому. Та він би і в корчмі після того, як багато випив, не став би про таке розповідати, а тут заставляють прямо у церкві. Та бійтеся Бога, авторе!
Товариство! Дозвольте вас запитати. Та ви коли-небуть займалися тим сексом? Після кількох днів голодівки чи після цілого дня важкої роботи під пекучим сонцем? Я певен, що Ви у житті зовсім не такі розпущені й нестримані, як ваші герої. Не думаю, що й святі, але не всі дівчата у ваших студентських гуртожитках були курвами, і вам саме не курви подобалися, навіть після того, як ви, може, колись і проводили з ними час.
Чого ви мене, читача, годуєте отим випожненням?!! Хіба я від цього ваші твори з більшим захопленням читатиму? Чи вам самим до вподоби описувати мерзості? Чи вам подобається таке читати? Чи скажете, що це реалізм життя?
Про реалізм життя, яке було колись у нас, почитайте «Опис України» французького інженера Гійома Левасера де Боплана. А сучасна суспільна мораль хоча й далека від ідеалу, але не така вона, як ви її зображаєте. Ще не вмерла… ТАКОГО паскудства, як ви пишете, ще не має. Воно буде! Не довго чекати залишилося. Суспільну мораль також літературні твори формують сучасних авторів. З вашою участю через деякий час змінемо прийменник «ще» на «вже», а частку «не» уберемо, як таке ж непорозуміння, як дівоча цнота на тілі.
Прошу, припиніть суча…снити! Успіхів вам у творчості!» (Петро Муравій)

Література жіночого роду, і як сказав один чоловік – «жінка це жива провокація Бога». Від себе додаю: а творчість – певний процес задоволення. :) То може, вся справа в цьому?
Варто зауважити – мистецтво не містить в собі догм, так само, як і людська душа. Різниця в тому, що не мистецтво творить людину, а людина – мистецтво. А людину творить душа. Душу – Господь. Тож талан – дар Божий. Твір для будь якого письменника, та не тільки письменника, не просто творіння, а справжнє "творче дитя", виплекане, вилілеяне в надрах душі, народжене силою емоції – викладене на папір, чи то скульптурою у глині, чи то фарбою в картині… Критики(рецензенти), ото як "акушерка", яка зважує дитя. І от питання – чи то "терези" не правильні, чи то акушерка бачить у міру свого зору?  
Якщо секс не сприйнятливий у свідомості цнотливої людини, то чого допускати його можливість взагалі, коли є інше, є Любов. Або іншими словами: автору не обов’язково «займатись на сторінках сексом», а читачу – «читати з бананом».
Одного дня одна людина мене запитала – так ви теоретик по сексу?
Я усміхнулася ласкаво у відповідь монітору і відповіла, що сексом краще думати аніж займатись. Тими днями у мене «народилась» нова частина Книги під назвою «Планета Любов»(до речі, яку Ви можете тут завантажити: http://kaminec.com.ua/ )
І знаєте питання не в розпущеності людини, питання у нерозумінні такого терміну, вірніше поняття, як секс. Адже часто людина зауважує, що секс, то є продовження Любові. Ця велика помилка потрібна людству, бо спонукає до роздумів, отже до розвитку власної свідомості. Бо тільки так доходиш до висновку, що секс – тимчасова потреба, а Любов – Вічність, але це дві складові однієї дороги... І аби зрозуміти, треба пізнати. Тож пізнаємо секс фізичний силою думки. :) Або відповіддю на зауваження: «Не всякий секс є виявом любові.»
Секс є кінцевим виявом фізичного бажання.
А Любов – початок духовності.

Ерос – сила початку(взаємозв’язку, зародження).
Звідси виникає питання – а чого саме?
І одразу випливає відповідь – логічного мислення. Отже мислення то є сила думки, а думка то є слово і розум. То ж якщо гарно подумати то можна принципово усвідомити - логіка то є послідовна дія думання, але без здатності думати(сили) нічого не вийде. Тож сила і розум – Єдиний Живий Організм – певна сутність, яка живе не в психіці людини, а поза нею. Але де саме? Там де народжується Любов(Взаємозв’язок) – у душі. При цьому душу не треба рівняти з психікою, адже Душа то і є та потрійна складова – певне середовище для зародження Сили Розуму. Душа – Свідомість. Підсвідомість – народження незалежної, безпринципної думки, слова і діла.
У повсякденному житті людина придумала новий вислів – еротика. Так чи інакше це також певна логіка і сила ланцюжкової реакції. Тільки результат інший. Бо духовна еротика приводить до Мудрості, а фізична до оргазму. По суті ці два розуміння несуть одне й те ж саме значення, але різний зміст. Зміст духовного оргазму – підсвідомість – нова реальність Всесвіту. Зміст фізичного оргазму – хіть. От і не дивно чому людство заполонене хіттю. Чому? Бо вбачає у Силі секс, а в Розумі – еротику. Просто виявляється, що легше поєднати секс та еротику, ніж Силу та Розум.
Різниці не існує, коли переважає Сила Розуму.
Саме тоді цілковито Божеволію – стаю вільною в бажаннях і їх здійсненні. Адже Любов це завжди дійство, завжди бажане, завжди вільне, неупереджене і сильне…. Сильне пристрастю. Чи незадумовувались ви, що фізичний секс лише блідий відбиток ваших духовних пригод ?!
Чи не задумовувались ви, що емоція вилита в слово, лише натяк на безмежне відчуття насолоди та щастя?!
Так створений Всесвіт – взаємозв’язком Сили та Розуму – завжди в початку і завжди у Лоні Любові.
А те що людина відчуває, чи людство в цілому мізерна часточка відчуття насолоди творення справжнього чистого почуття, яке втілилось(народилось, стало наслідком) нашим фізичним Всесвітом.
З несамовитою Радістю та Задоволенням створений був Всесвіт. Створений з можливістю само довершення завжди новими відчуттями.
Так людина довершується знову і знову в еротиці. Настала пора довершитись в Любові.

Після цих слів мені зауважують:
«Адже Любов це завжди дійство, завжди бажане, завжди вільне, неупереджене і сильне…. Сильне пристрастю.» – згоден з Вами тільки тоді, коли Ви вкладаєте у слово Любов продовження роду людського. Та коли «Заповедь новую даю вам, да любите друг друга» – звичайно не згоден.

Я гарно дякую за відвертість і відповідаю:
Головне не просто вилити власну відвертість один на одного, а перш за все, спромогтись прийняти відвертість такою як вона є – неупередженою, бажаною, вільною, сильною….
Продовження роду людського це завдання людини на Землі. Та будь яке завдання має свою мету(думку), дію, та наслідок(втілення). І коли надаєш завданню таких от простих і водночас високих властивостей, тоді ти не керуєшся ними, а впевнено дієш. Ото воно і є дійство. Саме те Дійство яке народило наш Фізичний Всесвіт. І я намагаюся пояснити, що Всесвіт створений був дуже просто, але з неймовірною насолодою. Сила – Він. Розум(логіка) – Вона. Середовище їх взаємодії – Душа. Або у фізиці – нейтрон, протон, електрон. Душа(електрон) – середовищ для зародку(«матка»). Нейтрон і протон як дві протилежності(+ та - ), стають одним цілим організмом. Відповідно цей організм як зародок(Життя) живе у Лоні. А відомо, що Дитина та Мати одне Єдине ціле в якому вмістились – Мама, Тато, Дитя. Тож Любов не є лише звичайним поняттям сексу, чи фізичної близькості, Любов це «Духовна сировина», яка з Себе і Собою створила Всесвіт(саме створила, а не робила) – важливий сам процес.
Ось вам і і духовний політ, який у фізичному світі втілюється звичайним сексом. Він залишений Творцем людині у спадок, аби вона змогла відчути мить насолоди, бо під час оргазму Душа людини відділяється від тіла. Ота солодка мить і символізує злиття з Богом. Все залежить від сприйняття людини. Просто людина назвала Любов сексом. А слова треба вживати правильно і правильні, бо кожне слово наче відлуння у Всесвіті – повертається до тебе з точністю, так само і думка. Адже це просто усвідомити – від сексу народжуються діти сексу, від Любові – діти Любові. Саме тому Любов слід розглядати, як спосіб Життя, що і наближає нас людей до Бога(тої ж Любові), от і виходить Жити в Любові Любов’ю.
Любов жінки та чоловіка то є Любов подібна Любові Божественній. Адам виніс із Раю(Лона) Любов, Любов до Бога та до Жінки, але він не розрізняв ці дві Любові – сприймав, як Єдине. Вигнання з Раю це і є – секс.
Але коли ставиш перед собою вибір – Любов або Любов. Тоді і маєш те що обрав.
Питання - навіщо допускати у свідомості можливість сексу? Ця допустима спокуса, спокуса припущення, що може бути приємніший рай за Рай або кращий бог за Бога, або секс замість Любові і виганяє з Едему(сама себе людина виганяє).
Та слід розуміти, що Духовна Любов, про яку йде мова несамовито відчутна без дотику тіл у фізичному світі. Бо на рівні думки відчуваєш більше і чистіше….
Та коли «Заповедь новую даю вам, да любите друг друга»
Єдина Любов вміщує в собі любов до батьків, любов до коханого(ної), любов сестринську і братську, дружбу, повагу… усе це одне єдине почуття. Любити друг друга означає шанувати один одного, підтримувати, розуміти, цінити… – жити в мирі.
Бо зрештою усі ми наче віддзеркалення одне одного(не дарма людина придумала дзеркало). Дуже часто ми сердимось на своє відображення замість того аби змінити себе.

Отже:
Потяг до сексу – це намагання людини віднайти Рай. Та у дороги два початки, тож варто починати з початку, а не з кінця.
Сексом краще думати аніж займатись  
Митці пера думають сексом, але на рівні фізичних відчуттів – втілюють думку в слово про бажані події, чи пережиті сексуальні фантазії, приховані бажання... так чи інакше це стриманість, яка рветься на волю. Власне тому поняття оргазму несе в собі розуміння вивільнення, розпуск, але краще – піднесення, невагомість, політ. Тоді ти відчуваєш задоволення на рівні підсвідомості. Тож аби писати Любов’ю, треба відчувати Любов. Тоді читач при перечитуванні отримує реальне задоволення, бо єдина ерогенна точка людини – її розум. Тож не обов’язково автору «займатися сексом на сторінках», а читачу – «читати з бананом».

Зрештою все залежить від враження. Враження то є «зір акушерки». А "терези" – загально прийняті норми у відповідності до жанрового поділу та правил написання за ними.
Просто розібрати твір за нормами, стандартами, жанрами, стовпчиками, римами… як на мене це дуже банально і надто просто. Адже будь який твір це перш за все втілення тої чи іншої емоції. З цього і починається «процес розбирання».
Тож особисто для мене рецензія то є сприйняття собою персонажів – наче одягаєш маски інколи чітко інколи вимальовуєш блідий відбиток, інколи хаотично, інколи впорядковано. Ось тому і твори виходять різними за художньою суттю. Кожен твір варто розглядати з точки зору загальноприйнятих норм та термінів – технічний бік. Інша сторона – душевна. І я впевнено скажу, що більшість людей прагнуть розуміння саме моралі. Бо саме глибина і мораль формують технічний бік твору. Твори ж не пишуться просто так, вони виливаються з чогось. «Щось» – саме те, що вкладаєш і прагнеш віднайти у читачеві, як розуміння. Тоді виходить, що ділити на два напрямки немає сенсу, бо є одне єдине враження, яке у того чи іншого читача набуває свого змісту. Зрештою один той самий вірш , до прикладу, десять людей, не назвуть віршем, а прозу – прозою у жанрі.
То може рецензування і немає значення? Принаймні такого, як йому надають, бо твір або подобається, або ні. Уподобання також залежать від читача. І так як основна маса людей звикла до догм та правил, то автори на «власній хвилі» тупо не сприймаються, а решта ділиться за смисловими жанрами. От і виходить, що записати БРАВО! , або ФЕ! після перечитування найлегше. Набагато складніше проникнути, просякнути особистою свідомістю в емоцію автора, і хід кожної його думки. Бо лише вникнувши починаєш розуміти, що зіпсована рима просто прекрасна у своїм невпорядкованім звучанні, бо несе в собі глибину. Тоді розсіюється правило про невеликий поетичний твір написаний ритмізованою мовою з римуванням рядків, складений з певної кількості стоп, з чергуванням наголошених і ненаголошених складів. Так виникло поняття білого вірша. Та він білий не тому, що білий. Так само, як і будь який вірш не тому вірш, що має риму, а тому, що має глибоку внутрішню суть, чи структуру.
Так само, як би ти не ділив прозу на повість, роман, оповідання, казку…. То є лише певне спрямування інформації. Така собі категорія, вибраний зміст , що знайшов себе у найбільш зручній формі для власного ж втілення. Жанр – це змістовно-формальна єдність. Так виникли форми художніх творів. Помилково називають способом вираження певної дійсності. Та якщо назвати своїм іменем і поезія і проза то є словесне мистецтво. А Мистецтво – суспільна свідомість як вид, що відображає дійсність почуття. Розуміючи це кожен автор відчуває себе не просто автором, а творцем. А будь яке його творіння незакінчений шедевр, бо його має закінчувати знову й знову той чи інший читач. Ось вам і єдність чи спільність думки та її розуміння.
Мрія автора живе у читачеві і збувається кожного разу, коли пишеш картину: чи то олівцем , чи фарбою, чи глиною, чи словом…. Але завжди у процесі творіння присутня емоція. Своїм шедеврам людина надає назви, але чому не відчуває себе творцем?
Мабуть тому, що Мистецтво не вид і не форма передачі…. А втілення духовної дійсності у фізичному світі. Бо насправді Мистецтво є повсякденним повчанням – Життям. А дана реальність - ілюзія. Мистецтво – марення. І от коли починаєш марити не про ідеал, а саме ідеалом, тоді на справді стаєш вільним. Образи в яких перебуваєш під час польоту передають абсолютного тебе. У тобі пізнаєш Себе бо розумієш, що Ти і є той абсолютний стан, стан Спокою та Рівноваги. Я настільки Боже Вільний(на), що Живу у власному Собі!
Ось воно – автор живе у власному Собі – Читачеві.

От з вище сказаного тільки один висновок – очікувана рецензія то утворення від реакції в якій додаються дві складові – автор + читач.  
З чого і виходить – автор не може "займатись на сторінках сексом" один, бо його партнер читач. А читач це той, котрий шукає себе за своїми вподобаннями. І хто його знає де, як і в кому саме, в якому, чи чому ми віднаходимо свої не тільки найпотаємніші бажання, а виявляємо – чи то розпусність, чи то, Любов, чи то секс.
Головне не форма, а суть. А суть у кожному з нас.


З повагою до людини, яка надихнула та  читача :)